Азбука ковальської справи

— Горн опалюється вуглем чи коксом. Причому це паливо треба підкладати не зверху, а по краях.
— Не можна допускати перенагрівання металу, тому що він стає дуже ламким. 
— Насприятливіша температура ковки — 800—900°.
— Полум'я не повинно бути довгим, щоби найсильніший жар був всередині нього. 
— Зазвичай ковалі працюють в парі. Старший майстер маленьким молоточком показує місце удару, а його помічник вже вдаряє по ньому кувалдою. 
— Коли майстер ставить молоточок на наковальню — це знак помічникові зупинитися.

Мій розбитий міф про Донецьк

Торішньої осені мені нарешті вдалося відвідати Донецьк. Не надовго. Я мала у своєму розпорядженні один день.
Як не банально прозвучить, але я вкотре переконалася, наскільки стереотипно мислю про багато речей. Я їхала у "шахтарську" столицю, увляючи його типовим рядянським містом із вулицями, названими на честь комуністичних героїв. В принципі останнє так і є. Однак Донецьк досить затишний, зелений, і на українську там відповідають. Лише одна тьотка просто відвернулася від мене, коли я намагалася випитати в неї "як пройти...". У центрі Донецька багато будинків кінця ХІХ - початку ХХ ст. Але найбільше мене здивувало, що Донецьк "не рівний"(оскільки степова зона). Я маю на увазі те, що він на горбах, а точніше прямо в межах міста знаходяться терикони. А ще через колишню Юзівку протікає 5 річок.
Ну та це таке. У місті є парк кованих фігур. Там є на що подивитись.

Парк кованих фігур засновали у серпні 2001 року, і присвятили 10-річчю Незалежності України та проведення Першого фестивалю рози Донецька, якій відбувся у серпні 2001 року.
Кожного року в місті проходить міжнародний фестиваль ковальського мистецтва. Кращі роботи залишаються тут.
Там є алея "Знаки зодіаку", Алея казкових персонажів.
До слова, Донецьк офіційно увійшов до числа кращих ковальських міст нашого континенту. У німецькому місті Фризойт організація "Кільця європейських міст-ковалів"прийняла українське місто як повноправного челена. Причому Донецьк увійшов до "Кільця" першим не лише серед українських міст, а й серед міст на всьому пострадянському просторі.
Розташований біля міської ради.
(Фото, на жаль, не мої. Зелена жаба із гітарою - "Муза")










Трохи історії.
Традиції ковальства у Донецьку зокрема існують давно. Ще у 1900 року на Міжнародній промисловій виставці у Парижі премія Гран-прі дісталася пальмі, які викував зі сталі коваль Юзівського заводу Олексій Мерцалов (йому допомагав Федір Шпарін). Ця пальма зроблена із однієї рельси: на стволі висотою 3 м 53 см розміщені 10 листків і закінчується вінчиком. А зробили її вони лише за допомогою молота і зубила.
Зараз оригінал "Пальми Мерцалова" зберігається у музеї Гірничого інституту в Санкт-Петербурзі. У Донецьку ж стоїть лише копія (біля виставкового центру "Експо-Донбас"). До речі, з 1999 року вона на гербі Донецької області.

Сином коваля був Майкл Фарадей. 1791–1867.
Англійський фізик. Основоположник вчення про електромагнітне поле. Ковалем був і його старший брат, який завжди підтримував і заохочував Майкла до отримання знань. На перших порах він підтримувавмолодшого брата матеріально.

Боги-ковалі Греції та Риму

У Давній Греції бога вогню, покровителя ковальського мистецтва називали Гефест. У Давньому Римі - Вулкан.
В обидвох традиціях бог кульгавив на дві ноги. Зображали його могутнім та широкоплечим, але некрасивим. За Гомером зате дружиною його була Афродита.
Саме Гефест, син Зевса і Гери (за іншою традицією Гера народила сина сама, із бедра, в помсту Зевсові, із черепа якого вийшла Афіна), кував Зевсу блискавки.
Коли боги тікали в Єгипет, Гефест перетворився на бика.
Відповідно Вулкан був сином Юпітера та Юнони. Дружиною була Венера. Так само кував зброю для богів та героїв. Його кузня знаходилася на вулкані Етна (Сицилія). За легендою створив собі в помічниці золотих жінок.
Культ Вулкана супроводжувався людськими жертвоприношеннями.
Фото: зліва - Гефест, справа - Вулкан.

Музей сміття

Моя одногрупниця Лєна Павлова була в Музеї сміття. Вже тепер, коли сніг лежить, там взагалі невесело, але від цього менш цікаво не стає. Знаходиться він на Лівому березі в Києві. Їхати автобусом №95 до вул. Сагайдака від ст. М. Лівобережна. Експозиція музею розміщується в приміщенні і на вулиці. Спочатку працівники сміттєпереробного заводу, на території якого і розташований Музей, просто збирали цікаві речі. Згодом вирішили це все "оформити". Серед усього знайшлося чимало ковальських "прінадлєжностєй": і квадратні цвяхи, і старі міхи, і купа (ціла стіна))) різноманітних обценьок, молотків етс. Так що відвідуйте (ненав'язлива рекламка вийшла).
Дякую Оленці))